— Ми писали на верхньому одязі дітей їх імена, дату народження, імена батьків, і якщо у них були брати чи сестри, то і їх імена – теж. Це було потрібно для того, якщо з батьками щось трапиться, аби діти просто…
– Ми багато чули про Закарпаття, але ми не знали, де воно знаходиться і що там… Коли ж ми прибули сюди, то нам дуже сподобалося те, що ми побачили. Подобаються люди, місцевість… Тут живуть дуже хороші люди!
Для харківських дітей були подарунки, гра й не тільки. Юні слобожанські спортсмени дуже хотіли до Ужгорода – уперше його побачити.
Це – «Файні носи. Лікарняні клоуни. Харків» – люди, які були змушені покинути рідні домівки. Нині вони – у різних куточках України та Європи, утім, попри все продовжують виконувати свою місію – веселити діток.
«Коли ми після 42 днів вирушили, то ми не навіть не знали, куди нам йти, адже у нас ніде на заході країни нема родичів. Я була перелякана… Метою було – врятувати свої життя… У дорозі я навіть злякалася заходу сонця,…
Сподіваємося, що викладачі та учні харківської школи впізнають вчительку, яка зараз мешкає у закарпатському селі. Вона розповіла нам, якими були перші тижні війни, які вона провела ще вдома, в Харкові…
